… Площа Роксолани у центрі Рогатина, посередині цієї площі – пам’ятник найвизначнішій особистості цього міста Насті Лісовській (Роксолані) - дружині турецького султана Сулеймана Пишного, яка відіграла значну роль в історії Османської імперії, за її спиною – церква Різдва Богородиці, де колись діяло знамените Рогатинське братство, і попри неї пролягає дорога до храму Святого Духа, який тепер має уже статус – об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО.
Хоч провінційний Рогатин не має висотних будівель і багато інших атрибутів сучасної пост-модерної цивілізації, потрапивши на подвір’я цього храму, справді відчуваєш контраст із сьогоденням, ніби перекидаєшся на кілька століть назад. Цінність храму Святого Духа й у тому, що він зберіг навколо себе тогочасний цивілізаційний простір: старий цвинтар, відкриту територію без висотних забудов. Церква знаходиться на горбочку, то ж справді є архітектурною домінантою цієї місцевості – усе те, на що звертали увагу високі чини, які приймали рішення на 37-їй сесії ЮНЕСКО.
Рогатинський храм Святого Духа – це парафія отця Гаврила Лісовського, батька Роксолани. Десь тут поруч, біля річки Гнила Липа, була плебанія, де проходило дитинство маленької Насті.
Тут вона бігала, росла, молилася у цьому храмі. Тут батько навчав її греки і латини, то ж опинившись на вістрі тогочасного цивілізованого світу, українка дивувала європейських монархів і їх послів своєю грамотністю. Жінка вільно спілкувалася діловою мовою тогочасного світу – латиною… Але, повернімось до храму. Яка точна дата його заснування?
Львівський мистецтвознавець Володимир Вуйцик (нині уже покійний) називав дату 1598 рік. Цю дату прочитав парох церкви І. Дзерович в інтер’єрі на північній стороні нави під час ремонту 1895 року. Тут виникає питання: а як же Роксолана? Відомо, що вона потрапили в турецький полон 15-16 річною дівчиною у 1520 році то ж як могла ходити до цього храму? Річ у тім, що зараз науковці «посувають» дату заснування цього храму ще на сто років. А кам’яні сходинки при вході до храму були ще на місці старої церкви, то ж переступаючи їх, ми справді ступаємо стежками Роксолани.
Церква Святого Духа вражає якоюсь особливою аурою і надзвичайно цінним бароковим іконостасом, створеним на кошти Рогатинського братства 1650 року. І донині він зберігся! Ніхто його не вкрав, нікуди не вивезли. Тепер уже важче буде це зробити…
Цей бароковий іконостас – один із найцінніших в Україні. Пишна різьба, позолота, багатство кольорів із домінуванням червоного і синього. Їх поєднання не створює контрасту, а надає певної гармонії. Тут хочеться бути, споглядати цю барокову красу і підносити свої помисли до Всевишнього. Рогатинський іконостас класичний – складається з п’яти ярусів. Такий тепер рідко де побачиш. Фрагменти цього іконостасу – бічні дияконські двері з іконами «Архангел Михаїл» та «Мельхіседек» – експонувались на виставці у Відні у 20-х рока ХІХ століття.
Цю церкву оберігали за різних влад: австрійської, польської і навіть радянської. Нікому не піднялась рука її знищити. І за Польщі, і за «совєтів» виділяли кошти на її реставрацію. З 1983 року церква Святого Духа є філіалом Івано-Франківського музею древньої архітектури і живопису.
У ХІХ столітті до церкви «присунули» дзвіницю, бо раніше вона була окремо, на березі річки, але з роками почала «сповзати» у воду. І це єдине втручання у первозданний вигляд храму.
Але хто цього не знає, то й не помітить. Горбок із храмом, як і сотні років тому, омиває річка Гнила Липа. Води тепер у ній значно менше, але річка додає цьому ландшафту якогось безмежного спокою, як і старий цвинтар із поваленими хрестами. Це – мить, яка застигла.
Завідувач музею Тетяна Петрів каже, що вона з працівниками дивилась засідання цієї сесії ЮНЕСКО у прямому ефірі, тож знала новину, що називається, «з першоджерел». Чи щось уже змінилося? За такий короткий період ще ні, але відчувається, що побільшало туристів, ненабагато, але справді більше. І ще побільшало журналістів. Ото наразі й усе.
Фото Йосипа Марухняка
