На Канари за 50 євро - Зелений туризм в Карпатах

Приватні садиби

Комплекси

Додатково

Оновлено

Туризм

Тенеріфе – найбільший і, за деякими враженнями, найтепліший острів архіпелагу Канарських островів. В січні тут сонечко світить, пташки співають, а температура води в океані цілком придатна для купання.

Фінанси

Завдяки бурхливим 90-м і «новим рускім» в наших краях склався стереотип про дорожнечу відпочинку на Канарах. Насправді ж з’їздити туди можна доволі бюджетно. Так два перельоти Краків-Барселона-Тенеріфе нам обійшлись в 50 євро, квитки в Севілью, яка стала наступним пунктом подорожі – 25 євро, проживання – близько 10 євро/доба з особи. І це не в прибудованому сарайчику кримського типу, а в апартаментах з двома спальнями і відразу на березі океану. Продукти харчування загалом в Іспанії дешевші, ніж в Україні (за виключенням хіба овочів «борщового набору»), а на Тенеріфе – ще дешевше, ніж, наприклад, в Андалусії.

І, на додачу до приємного клімату і «смачних» цін, на Тенеріфе є чим себе зайняти.

Відчуй себе альпіністом

В центрі острова Тенеріфе знаходиться вулкан Тейде, який є найвищою точкою всієї Іспанії – 3718 метрів над рівнем моря. Піднятись на саму верхівку доволі просто: до висоти 3555 метрів піднімається фунікулер, а вже решту шляху пройти пішки реально навіть людині без жодного досвіду гірських походів: майже, як на Високий замок піднятись. Тільки в умовах розрідженого повітря (привіт, «горняшка» :))

Сам вулкан і дорога це вже окрема пригода. Спочатку літо, пальми і повні тропіки. Поступово, як тільки автобус піднімається в гору, клімат змінюється: починають з’являтись листові дерева, потім хвойні, потім залишається тільки хвойний ліс (майже як в Карпатах), далі рослинності стає все менше і у підсумку нас зустрічає марсіанський пейзаж. Не дивно, що він став декорацією для Зоряних воєн. Якщо вірити Вікіпедії, Тейде є одним з найяскравіших прикладів місячних пейзажів на Землі.

В січні на нижньої станції було не дуже людно, то ж ми уникнули традиційної черги і доволі швидко потрапили у вагончик, який за якихось десять хвилин доставить нас на верхівку.

Вагончик їхав швидко, але від браку кисню всі пасажири буквально спали на ходу. Яскраво виділявся на загальному фоні провідник: він усміхався і всю дорогу співав пісні. Ось що значить адаптований організм.

Сам підйом з численними фотопаузами зайняв близько години. На піку не покидає враження, що ти на вершині світу – хмари десь далеко внизу, видно не тільки сам Тенеріфе, а й сусідні острови.

До речі, сама вершина закрита для всіх відвідувачів, пускають тільки зі спеціальним дозволом. Його можна оформити на сайті парку безкоштовно

Коти і пірати

Хутір Маска ще донедавна був відрізаний від цивілізації – дорогу сюди проклали тільки в 60 роках двадцятого століття. До цього в Маску можна було добратись або пішки через гори, або піднятись від океану. Саме тому, за легендою, хутір облюбували пірати. Зараз же селище одна з найулюбленіших туристичних атракцій.

Дорога до селища і зараз непроста. Спочатку одним автобусом в селище Сантьяго-дель-Тейде, а там, через півтори години очікування – наступним в Маску. (цей шлях по океану займає близько 20 хв.). Сантьяго-дель-Тейде зустріло нас незвичними плюс 10 і холоднючим вітром. В шортах і вітровках було не дуже комфортно (хтось з туристів взагалі замотався в рушник, нічого теплішого в людини не знайшлось), то ж ми пішли грітись, а заодно вбивати час в туристичний центр. До речі, навіть найменше село на Тенеріфе має туристичний центр.

На стендах були розкладені різні брошурки, журнали, іспанською, англійською, німецькою та російською. Англо- та німецькомовні розповідали про йогу, спа, піші походи, у російському ж журналі – стаття з багатообіцяючою назвою «Искуство пить из горла».

Працівниця центру нас радісно зустріла і почала розпитувати чи не на Маску ми зібрались. Почувши ствердну відповідь запропонувала забронювати квитки на катер.

Власне наш маршрут був таким: автобусами до Маски, пішки спуск до океану і звідти повернення катером в Лос Гігантес.

То ж тітонька вирішила підрахувати на котру годину бронювати нам квитки: «Ну годину на Маску, три години на спуск», - критично глянула на нас, - «три години максимум!», тож ось вам квитки на 15.30. Відразу ж уточню, що на катер ми таки на півгодини спізнились, але нас без проблем пустили на наступний.

За той час під’їхав автобус і ми вирушили кружляти по серпантинах. Якихось 5 кілометрів шляху зайняли майже півгодини і ось ми на місці. Як і було заплановано, десь з годинку полазили селом і пішли на стежку спускатись.

Відразу ж у нас намалювався гід. На стежку вискочив рудий кіт, і з настирливим мявканням і муркотінням супроводжував нас добрих півгодини. «Ха-ха, дорогу показує», - жартували ми. Кіт явно очікував на винагороду, але у нас, окрім солодощів на перекус, більше нічого не було. В один момент кіт зупинився і всім своїм виглядом показав, що далі йти не збирається. Через пару метрів побачили стенд з надписом «Що за проблеми з котами?». Далі пояснювалось: на стежці багато диких котів, не годуйте їх, будь ласка, а то вони жруть унікальну фауну Тенеріфе. Наступних котів ми зустріли вже на пляжі, але ті були захоплені собою і їжі не вимагали.

Нас же очікував 9-кілометровий спуск ущелиною. Краєвиди тут – не описати, це треба бачити. Стежка ж місцями зливалась з потічками і по-слизькому камінню не так вже й просто було йти. Але це нікого не зупиняло: дорогою ми зустріли як пенсіонерів (їх на острові взагалі багато), так і маму з немовлям у слінзі.

Острів закладених вух

Оскільки острів весь вкритий горами і пагорбами, то дороги скоріше нагадують гірські серпантини, тож вуха закладає майже завжди. Тим не менше, хоч дороги і круті, і вузькі, основний вид громадського транспорту тут – великі автобуси. При чому, навіть у містах, де на вузьких вулицях, здавалось би, і легковій машині розвернутись тяжко. Враження, що автобус не впишеться в поворот і протаранить будинок, не покидало майже постійно. Тому тепер смішно чути, що у Львові не можуть ходити великі автобуси. На Тенеріфе вулиці набагато вужчі, і нічого: ходять, і навіть по графіку.

Насправді ж Тенеріфе називають островом вічної весни. І справді м’який клімат, багато зелені, дерева, що цвітуть.

Уляна Куйдич