Туристи люблять Прикарпаття ,спішать сюди будь-якої пори,тепер з’явилося значно більше можливостей для подорожей ,відпочинку, реалізації вродженого потягу кожної людини до пізнання ,свіжих та гострих відчуттів. У Галичині ,зокрема і в нашому місті,давні туристичні традиції. Увазі читачів пропонується короткий історичний екскурс до витоків творення туристики і туризму,краєзнавства і музеєзнавства та екскурсійних мандрівок в нашому краї. Знання історії має великий вплив на формування майбутніх поколінь. Недаремно ми зустрінемо тут так багато відомих вчених і навіть геніальних особистостей, які творили туристичну галузь,свідомо знаючи ,що вона може стати не тільки економічною складовою,а й індустрією творення душі української держави..!?
      У 1876 р. організовано Станіславське відділення польського Татранського товариства – громадської організації, яка мала на меті займатися розвитком туризму у східних Карпатах. Татранське товариство займалося прокладанням маршрутів. Тоді були познаковані Горгани і Чорногора. Згодом це товариство переросло в нині діюче на території Польщі – Польське туристично-краєзнавче товариство.
      У 1894 р. у Львові засновано товариство “Сокіл” Іваном Боберським. Розвивалося три види туризму: пізнавальний, оздоровчий, спортивний.
      Іван Франко заснував у цей час Гурток мандрівок по рідному краю.
      Травень 1910р. У Станиславові створено товариство “Чорногора”. 13 травня 1912р. в “Руській бесіді” відбулися збори, на яких новообраний відділ вирішив з 26 травня провести декілька екскурсій в Богородчанському, Косівському і Надвірнянському повітах, щоби краще пізнати рідний край.
       У жовтні 1924 р. у Львові розпочало свою діяльність туристично-краєзнавче товариство "Плай", яке організовувало мандрівки з наступними описами екскурсій. Товариство мало 5 філій у містах: Стрий, Самбір, Перемишль, Тернопіль, Коломия. На початку 1925 р. за редакцією І. Крип'якевича додатком до "Нового часу" вийшло 3 числа, заснованого Товариством часопису "Туристика і краєзнавство", де публікувалися матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туристики та краєзнавства. Часопис висвітлював хроніку краєзнавчого життя Галичини. Після того як, з фінансових причин, часопис "Туристика і краєзнавство" перестав виходити, краєзнавчі матеріали публікувались у "Ділі" та "Новому часі", в останній — під рубрикою "З мандрівок по рідному краю".
      В грудні 1935 р. спільно з Українським фотографічним товариством у Львові було організовано велику виставку краєзнавчих світлин і літератури. До ювілею Товариства український краєзнавець Є.-Ю. Пеленський підготував опис кількох туристично-екскурсійних мандрівок.
      1937 — 10 травня організовано Станиславівське міжкомунальне курортно-туристичне товариство „Східні Карпати". Сво'ім завданням товариство ставило розвиток курортно-туристичних баз на території Станиславівського воєводства.
      У 1937 р. товариство "Плай" започаткувало журнал "Наша Батьківщина" (1937-1939). В перших номерах часопису було вміщено багато статей з краєзнавчої тематики визначних галицьких вчених М. Гавдяка "Завдання українського краєзнавства", М. Андрусяка "Українські історико-краєзнавчі досліди", І. Свєнціцького "Краєзнавство та музейництво", Я. Пастернака "Археологія і краєзнавство", Є. Храпливого "Краєзнавство і господар", в яких автори визначають поняття краєзнавства, окреслюють його сучасний стан і завдання, методи і форми вивчення "нашої" Батьківщини.
      В 1938 р. Товариство видає путівник по Лемківщині, розроблений Ю. Тарновичем. Вийшли друком топографічне дослідження М. Кордуби та опис мандрівки Карпатами Ганса Ціндена. У Галичині також друкувався неперіодичний альманах регіонального товариства "Літопис Бойківщини" (1931-1939 рр.).
      Таким чином, завдяки галицьким краєзнавчим товариствам, у другій половині ХІХ ст. — 30-х рр. ХХ ст. в Галичині створюється багато видань, часописів, які подають краєзнавчу інформацію з історії, етнографії, народознавства Галичини, а також публікують праці зазначеної тематики, видають навчальні посібники, часописи, бібліографічні довідники, покажчики, історичні краєзнавчі праці. Все це сприяло збагаченню краєзнавчої бібліографії Галичини і слугувало важливим підґрунтям для наукової діяльності вчених краю та України.
      Історичні витоки зародження краєзнавчої бібліографії Галичини були закладені краєзнавчою діяльністю відомих західноукраїнських діячів, вчених, які збирали та систематизували матеріали з історії галицького краю. Вагоме місце у вивченні та систематизації краєзнавчої бібліографії краю займає діяльність І.О. Левицького, І.Я. Франка, Я.Ф. Головацького, І.Т. Калиновича, Є.-Ю. Пеленського та ін., які видали цінні бібліографічні праці з історії галицького краю, склали бібліографічні довідники, покажчики.
      Туристично-краєзнавче товариство "Плай" (1924) видавало краєзнавчі часописи: "Туристика і краєзнавство" (1925), "Наша Батьківщина" (1937-1939), в яких публікувалися матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, нариси з історії туристики та краєзнавства, а також хроніки краєзнавчого життя Галичини.
      Після завершення воєнних дій в Галичині під час Першої світової війни та провалу спроб утвердити самостійну Українську державу "Пласт" з 1921 р. відновлює свою діяльність у краї. Зокрема, в Станиславові у вересні 1921 р. за почином професора гімназії О. Левицького знову починає активно функціонувати "Пласт". О. Левицький в наявних історичних документах характеризується як "духовний батько одинадцятого пластового полку, а потім куреня ім. гетьмана Мазепи, колишній сотник УГА, який з пластунами робив часто до Чорного Лісу прогулянки з тереновими вправами, які були дуже зближені до військових. Виховані й заправлені під його рукою пластуни віддали пізніше свій досвід і знання терену на послуги УПА. Як і в довоєнний час, значна частина виховної роботи з пластунами проводиться у літніх та зимових таборах. Таборування почало повільно, але цілеспрямовано відновлюватись з 1921 року. На перших порах в основному створюються мандрівні табори. Однак здійснювалися спроби налагодження роботи і стаціонарних.
       Важливе місце в усій діяльності "Пласту" і, зокрема, в практиці таборування було відведено краєзнавчій роботі. В умовах відверто антиукраїнської політики польської влади це набувало особливого значення. Починаючи з 1924 року, ВПК давала для пластових гуртків спеціальні краєзнавчі завдання на час літніх канікул, які включали збирання історико-краєзнавчого, фольклорного та етнографічного матеріалів для якнайкращого пізнання історії, культури та природи рідного краю. Пластунам пропонувалися такі завдання: 1) записувати етнографічний матеріал тієї місцевості, якою вони, можливо, будуть подорожувати; 2) записувати українські народні пісні, перекази, легенди, оповідання, звичаї і традиції; 3) змальовувати плани могил січових стрільців, дбати про належний вигляд поховань, збирати спогади та пісні про них; 4) робити детальний опис околиць населених пунктів, фіксувати назви вулиць, історичних місць; 5) описувати селянський одяг і техніку його виготовлення; 6) детально змальовувати події в селі, вести статистичний облік населення, визначати рід його занять, з'ясовувати віросповідання, описувати церкви та їх історію; 7) збирати лікарські рослини; 8) вивчати навколишню флору і фауну, збирати зразки корисних копалин.
       Весь зібраний матеріал передавався до ВПК, де упорядковувався і пропонувався краєзнавчому музею.
       Найбільший стаціонарний табір, що почав діяти з липня 1924 року, розташовувався у Підлютому поблизу с. Осмолода (тепер Рожнятівський район). Цим, як зазначав С. Левицький, був покладений початок створенню постійного інструкторського осередку, що відіграв визначну роль у розвитку теорії і практики пластового табірництва. Служив він, одначе, за рідну домівку і будь-якому пластунові, що так чи інакше волею долі потрапляв до цих країв. Так "...в окремих кімнатах знаходили собі притулок і мандрівні пластуни, що час від часу заходили з гір". "Місце винаймав Пластові на 100 років за символічні ціну – “1 злотий річно" митрополит Андрей Шептицький. Крім того, він подарував на довічну власність "Пласту" площу на горі Сокіл та 5 га землі "під розбудову табору новаків" та надавав фінансову допомогу.
       Поряд з таборуванням основною формою краєзнавчо-туристичної роботи в "Пласті" були мандрівки рідним краєм. Один з керівників "Пласту" О. Іванчук підкреслював, що мандрівки та екскурсії сприяють фізичному розвитку та зміцненню здоров'я, виховують духовно і естетично, оскільки "природа зі своїми родами життя, формами краси, зі своєю історією, географією та невмолимими правами, стає тепер для чоловіка головною підставою його духовної освіти". А визнаний організатор пластових пішохідних літніх та зимових мандрівок І.Чмола зазначав, що "на мандрівки потрібно звернути належну увагу, бо вони дають змогу пізнати не тільки околиці табору, але зближують пластунів, привчають до умов тісного співжиття і у мандрівках виявляться найкраще добрі й злі прикмети".До програми всіх пластових таборів обов'язковим елементом входили одно- і багатоденні мандрівки. Для їх здійснення "улюбленими місцями служать, окрім Горганів (Висока, Сивуля), також Скит Манявський... Чимало є таких пластунів, що стрічали схід сонця на Говерлі та блукали на розточу обох Черемошів".
      Відомий український історик Іван Крип'якевич писав: "Мандрівки вчать патріотизму. Тільки той, хто власними ногами перейшов частину свого краю, на власні очі побачив його природу, оселі мешканців, відчуває сердечно близький зв'язок з рідною землею, її минулим і сучасним. Він зрозуміє, що таке Вітчизна".

Нагадаємо, що Прикарпатські готелі серед кращих