Під старим каменем

Уже так склалося, що кілька років поспіль фестиваль проводився у дні, коли випадали дощі, то ж його невід’ємним атрибутом було болото, у якому учасники просто купалися. Цьогорічний етнофест позбавив присутніх такого задоволення: дощ накрапав лише ввечері третього дня.

Хто приїжджає у Підкамінь вперше, не може не захопитися чудовою природою цього місця, яке є справді унікальним й ідеально підходить для проведення такого масового дійства. На горі – старовинний монастир і предвічний камінь-велетень, який дав назву цьому населеному пункту, внизу – сцена і величезна поляна для фестивального дійства, справа від сцени - ліс , де заховалося наметове містечко, зліва – село.

Перша письмова згадка про Підкамінь відноситься до 1441 року, але монастир має давнішу історію. За переказами, він діяв тут ще від княжого періоду, й будівництво цієї обителі пов’язане з пам’яткою природи – сімнадцятиметровим каменем-велетнем. За часів Галицько-Волинського князівства на цьому камені був храм, який мав оборонне значення. По його периметру видно зруби і підкоси, які дають можливість припустити, що тут була двоярусна споруда.

Такі споруди князь Данило Романович будував у ХІІІ століття на важкодоступних вершинах: у Холмі, Львові, Кременці, Данилові, й цілком ймовірно, що до цієї оборонної системи належала наскельна забудова в Підкамені. До наших днів на цій горі збереглися поховання ХУІІ століття, собор, каплиці, келії, дзвіниця, оборонні стіни з вежами та брамою. Цікавим є й монастирський колодязь на внутрішньому подвір’ї обителі, який видовбаний у скелі завглибшки ста метрів.

Тепер тут щодня звучить молитва, місце має свою особливу ауру, яка передається учасникам фестивалю. А камінь служить додатковою атракцією: з нього можна спустися, прив’язавшись міцно мотузками, що й охоче роблять молоді хлопці і дівчата.

І музика, і поезія

«Я не перший раз на цьому фестивалі, – каже Павло Стех з села Берлин Бродівського району. – Приїжджаю сюди, бо подобається фестивальна атмосфера. Тут весело, прикольно. Мені дуже заімпонувало те, що є літературна частина. Вчора я був на презентації книжки молодого письменника з Бродів Олега Кулікова «Наслідки надмірного вживання кави». Це оповідання, які він писав сім років, перші – у п’ятнадцятирічному віці. Мені сподобались, раджу усім прочитати».

За словами організаторів фестивалю, вони цього року відновили літературну частину й упродовж фестивальних днів відбувались презентації «Видавництва Старого Лева», літературної агенції «Піраміда», зустрічі з письменниками Василем Габором, Галиною Пагутяк, Ігорем Калинцем, з поетами та письменниками Літературного об’єднання «Sevama» Оксаною Мазур, Володимиром Вакуленком, Романом Лаврентієм, Катериною Ляшевською, Оксаною Яблонською, Юлією Смаль, Татою Рівною. Це справід сподобалось багатьом пристунім.

Діана Кіпрач родом з Полтавщин, навчається у Харкові і чудово розмовляє українською мовою. На фестиваль приїхала вперше. «Тут я слухала свій улюблений гурт «Тінь Сонця», який виступав першого дня, гурт «BandurbaND» з Харкова, який я теж люблю і знаю. Справжнім відкриттям для мене став гурт з Івано-Франківська «КораЛЛі». Мені здається, це найяскравіший колектив за весь фестиваль. Вони використовують гуцульський колорит, місцевий діалект, й подають усе це так смачно, так щиро. Ми тут танцюємо, співаємо, стрибаємо… На мене ще неймовірне враження справило це місце, скелі, могили, монастир. Я навіть спустилася з каменя й навчилася долати страх. Тепер розкажу про «Підкамінь» друзям, наступного року нас приїде більше».

Олеся Тодорюк приїхала із Сумщини. «Фестиваль мені подобається тим, що тут спокійно, не занадто всього багато, - каже дівчина, - бо на інших до ранку не витримуєш. Я приїхала лише на два дні, хотілось би більше. Дуже добре, що наметове містечко у лісі. Тут справді ідеальне місце для фестивалю».

Ось молода жінка тримає на руках маленького хлопчика. Обоє у вишиванках. Знайомимося: Тетяна Шеремета зі Львова. Каже, що приїхала на «Підкамінь» вперше. «Дуже позитивно сприймаю те, що дрес-код тут – вишиванка. Я навчилася вишивати недавно, перебуваючи у декретній відпустці. Спочатку вишила сорочечку синові, потім чоловікові й собі». Її вишиванка з рожевими квітами на чорному тлі справді виділяється. «Наша вишивка – це унікальне явище у світі, це наша шана минулому, її потрібно пропагувати, й добре, що фестиваль цьому сприяє».

Вишиваний ренесанс

Це справді великий позитив фестивалю, й цей вишиваний ренесанс відчувався упродовж всього п’ятиденного дійства. Вишиванки і джинси – це улюблений дрес-код молоді. І яких тільки вишиванок тут не було! Дівчата заплітали коси, носили стрічки і віночки, плели їх з польових квітів.

Також невід’ємним атрибутом цього фестивалю були лотки із вишивками, де їх активно купували. Вишивку можна було знайти на різний смак і різний гаманець: від 300-500 гривень до двох-трьох тисяч і дорогих концертних костюмів, оздоблених бісером по 5-8 тисяч гривень.

Білі, чорні, лляні вишиванки, старі буковинські сорочки, вишиті чорними нитками борщівські (їх носило сім поколінь жінок на згадку про знищення татарами чоловіків), веселі. яскраві кольори на бойківських і гуцульських сорочках, рослинні мотиви зі Східної України, роботи ручні і машинна комп’ютерна вишивка, сучасні костюми і плаття із народними вишитими мотивами – справді очі розбігалися. Я чула чимало теплих слів на адресу організаторів фестивалю за те, що відроджують любов до української вишиванки.

Китайські забавки і пивні шатра

І це також атрибути фестивалю. Коли вперше кидаєш погляд на цю велику фестивальну галявину, то перед очима постають різнокольорові китайські гірки, батути, надувні іграшки, а ввечері - роги -світлячки і всяка інша чортівня, яка пікає, мигає, пищить. Ну явно уже не українське етно…
А ще усе поле покрили ряди гостроверхих пивних шатер, які здалеку нагадують монголо-татарський табір. «Чернігівське», «Оболонь», «Львівське», написи «Живи на повну»…

Що це означає: напивайся до чортиків? Велика кількість молодих людей ходить із пластиковими пивними гальбами, бачила не одного п’яного. Були й такі, що вже лежали у траві. Хоч організатори запевняють, що це не основний контингент фестивальних гостей, такі картини не роблять честі фестивалю етнічної музики, спробі відновити традиції давніх галицьких фестів. Та хіба колись так пили? І нема тут жодних оправдань щодо того, що фестиваль мусить себе окупити. Сюди приїжджає молодь 13- 15 років, діти, яких батьки відпускають вперше. І це їхня перша зустріч із дорослим світом.

Монголо-татари колись грабували наші землі, палили усе і забирали найцінніше – молодих юнаків і дівчат. Це був ворог явний, відкритий. Тепер нашу молодь знищує підступний ворог, хитрий, який затаївся у цих пивних палатках. Якщо фестиваль має окупитися ось такою ціною, то дуже сумно. А де наші узвари, кваси, соки, компоти?

Така надмірна комерція може знищити і цей фестиваль. «Ми були заскочені тим, що за намет потрібно заплатити 50 гривень, – каже Володимир із Здолбунова. – Про це ніхто не попереджав. Ми розклали намет, до нас підійшли якісь хлопці і кажуть: «Платіть!». І немає різниці великий це намет чи малий. Також введи плату за в’їзд: двадцять гривень з автомобіля. Добре, але чому платити доводиться кожного разу, коли виїжджаєш за територію? Нам треба за продуктами чи ще кудись. Видавали б якісь талончики. А туалети? Так, вони мають бути платними, але чому дві гривні, а не одна? За дерев’яні будки, де й рук не помиєш! Ми приїхали на п’ять днів, помножте.

Забагато комерції вже. Тепер добре подумаємо чи їхати сюди наступного разу. І задовго тут гоцати аж п’ять днів, трьох цілком достатньо. Для торгівлі, мабуть, краще».

Попри те, більшість учасників, з ким доводилося розмовляти, оцінюють «Підкамінь- 2012» позитивно і з нетерпінням чекатимуть наступного. Організатори обіцяють зробити його ще цікавішим.

Надія Пастернак
Фото автора